Дерев’яна церква побудована та посвячена в 1811-му році. Метрики у цій парафії проваджено — від 1744-го року. Перебудована і благословена в 1853 році. На підставі церковного тематизму з 1851 року, на той час в селі проживало 1798 греко-католиків та римо-католиків, що належали до своєї парафії в Яблонові, колись у селі існував монастир оо. Василіян, якого ґрунти (земельні маєтки) під кінець XIX ст. вже були власністю греко-католицької парафії. У 1924-му році занотовано, що в селі Іспас існувало дві церкви, які об’єднували 3236 парафіян греко-католиків. На той час па- рохом тут був о. Константан Андрохович.
Ще в 30-их роках XX ст. й аж до вибуху Другої світової війни у Спасі обов’язки пароха й надалі виконував о. Константан Ан- друхович, комісар шкільництва. Був він народженим у 1862-му році, рукоположсним у 1888-му році, призначений на парафію у 1913-му році. Був він неодружений. У тому періоді число парафіян в с. Спасі становило 3153 осіб. У присілку Кропивсще, де знаходилася церква св. Дмитрія, було 483 парафіян. Ця гарна, дерев’яна церква була побудована і посвячена у 1892-му році. При парафії на той час існували та діяли чотири церковні свічкові братства. В с. Спасі була також одна придорожня капличка.
Історія церкви частково збереглася в пам’яті людей. Вона така:
В кінці XVIII ст. мешканців села збільшилось і церковця не могла задовольнити їх духовних потреб. Тоді громада Іспаса забажала перебудувати капличку на церкву. Церковне братство, яке очолював тоді Гаврилюк Григорій, організував людей до цієї справи. Церковні брати їздили возами селом і збирали в людей зерно, гроші, які вони з великим задоволенням давали на будову. Зібране зерно везли в село Шешори, Брустури і міняли на деревину. В Шешорах зробили дві трачки, на якій розпилювали вздовж смереку на дві частини. В Іспас везли уже готові для будови плениці. Дуби, матеріали з яких використовувалися в будівництві церкви давали безкоштовно жителі села. Дати матеріал на будову церкви вважалося великою честю для людини. Було найнято майстрів-будівельників із гірських сіл — кращих спеціалістів із будівництва Церков. За гроші, зібрані в селян, купували інші будівельні матеріали.